Логотип журнала "Провизор"








Проблемні аспекти дистанційної форми освіти та можливості її використання в Україні
Другие статьи из раздела: Фармацевтическое образование
Статья
№ 15'2011 ЖАРА В БОЛЬШОМ ГОРОДЕ
№ 14'2011 ТРАМАДОЛ и серотониновый синдром
№ 13'2011 Осторожно: энтеровирусы!
№ 12'2011 Бронхиальная астма и беременность
№ 12'2011 Эх, березка — мне б твои почки...
№ 11'2011 ДЕТСКИЙ ВОПРОС
№ 09'2011 ВЕСЕННИЙ ГИПОВИТАМИНОЗ У ВЗРОСЛЫХ И ДЕТЕЙ: ПУТИ РЕШЕНИЯ ПРОБЛЕМЫ
№ 05'2011 ОКЮВАЙТ(r)Лютеїн форте
№ 04'2011 Know-how нашего здоровья и витамины
№ 03'2011 ДИСЦИПЛІНИ ОРГАНІЗАЦІЙНОЕКОНОМІЧНОГО СПРЯМУВАННЯ В СИСТЕМІ НЕПЕРЕРВНОЇ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ОСВІТИ

Проблемні аспекти дистанційної форми освіти та можливості її використання в Україні

В. М. Толочко, проф., д. ф. н., зав. каф. УЕФ ІПКСФ НФаУ, Ю. П. Медведєва, к. ф. н., ст. викл. каф. УЕФ ІПКСФ НФаУ, М. В. Зарічкова, к. ф. н., ст. викл. каф. УЕФ ІПКСФ НФаУ, Я. І. Панкратова, дир. центру дистанційних технологій навчання НФаУ

Під впливом все зростаючого попиту на освіту, як серед молоді, так і серед старшого покоління, ще з 40-х років попереднього століття почалися експерименти по використанню різних засобів надання учбового матеріалу — за допомогою радіо, магнітофонних стрічок, телебачення. І в лексиконі з’являється спочатку таке словосполучення, як «дистанційне навчання», а потім слово «навчання» поступово замінюється словом «освіта», і фрагментарний процес навчання в багатьох навчальних закладах під час очних сесій доповнюється безперервним процесом самоосвіти з використанням записаних на ті або інші носії або трансльованих по радіо і телебаченню лекцій

Ще в кінці 1997 р. в 107 країнах світу працювало близько 1000 навчальних закладів, які мали дистанційну форму навчання. Загальна кількість тих, хто отримав вищу освіту таким чином, в 1997 р. складала близько 50 млн. осіб, в 2006 р. — близько 96,5 млн. осіб, а за прогнозами фахівців в 2023 році ця кількість може навіть досягти 120 млн. осіб [1].

Середня оцінка світових освітніх систем показує, що дистанційна освіта в середньому є на 50 % дешевшою, ніж традиційні форми освіти. Тому, за прогнозом, саме дистанційна освіта (у поєднанні з традиційними формами навчання) превалюватиме в наступному столітті, і її вже сьогодні називають «освітою майбутнього». Уряди багатьох зарубіжних країн оголосили дистанційну освіту пріоритетним напрямом і регулярно виділяють на його розвиток великі гроші. Початок даному процесу було покладено в США; інші країни, в яких широко розповсюджена така освіта, — це країни Британського співтовариства, Росія, Франція, Індія, Китай, Турція та інші [1, 3]. Порівняльна характеристика дистанційної освіти в різних країнах світу наведена в табл. 1.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика дистанційної освіти в різних країнах світу
№ п / п Країна Характеристика

1

Росія

В дистанційному режимі працює декілька мегауніверситетів — Відкритий університет, Московський економіко-статистичний інститут і Сучасний Гуманітарний університет. Останній є найбільшим в країні, і в ньому вчиться понад 100 тис. студентів в 165 філіалах (120 в Росії, 40 в країнах СНД,
5 за кордоном — в Китаї, В’єтнамі, Ізраїлі).

2

Китай

Китайський телеуніверситет (CTVU) об’єднує 530 000 студентів і щорічно приймає 101 000 чол.

3

Франція

Національний центр дистанційного навчання Франції (CNED) навчає 184 614 студентів і приймає щорічно близько 37 000 чол.

4

Туреччина

Університет Анадолу навчає 577 604 студентів при щорічному прийомі в 106 875 чол.

5

Великобританія

Відкритий університет Великобританії (ВОU) об’єднує 187 450 студентів і щорічно приймає 50 000 чол.

6

США

Працює 5 університетів різного типу: Відкритий університет штату Фенікс (UOP), Західний Державний університет (WGU), Каліфорнійський віртуальний університет (CVU), Корпоративний університет (KU), Британський відкритий університет (BOU).


Наразі існує декілька технологій дистанційного навчання, які відрізняються за:

  • формою подання учбових матеріалів;
  • наявністю посередника в системі навчання або за централізованою формою навчання;
  • за ступенем використання телекомунікацій і персональних комп'ютерів;
  • за технологією організації контролю учбового процесу;
  • за ступенем впровадження в технології навчання звичайних методів ведення освітнього процесу;
  • за методами ідентифікації студентів при складанні іспитів.

Але найчастіше для підтримки дистанційної освіти використовується три основні види технологій (табл. 2).

Таблиця 2. Характеристика основних технологій дистанційної освіти
№ п / п Технології дистанційної освіти Характеристика

1

Кейс-технології

Навчання на основі паперових і аудіоносіїв (навчально‑методична допомога, касети, підручники). Із студентом працює викладач, який перевіряє виконання надісланих поштою завдань і готовий відповісти на питання студентів по телефону або провести консультацію в спеціальних учбових центрах. Навчально‑методичні матеріали комплектуються в спеціальний набір (кейс),
який пересилається студенту для самостійного вивчення. До даної групи може бути віднесена традиційна технологія заочного навчання. При достатній мотивації студент може самостійного
вивчити і освоїти значний обсяг матеріалу з багатьох дисциплін, якщо таке навчання підкріплено змістовним кейсом.

2

Телевізійно-супутникова технологія

Заснована на використанні телевізійних лекцій і передбачає трансляцію лекцій чи семінарів одночасно
декількох аудиторіях. Це найдорожча з технологій, і тому вона поки мало використовується.

3

Мережеві технології

Інтернет-технологія і технології, що використовують можливості локальних і глобальних обчислювальних мереж. Інтернет використовується для забезпечення учнів навчально‑методичним матеріалом, а також для інтерактивної взаємодії між викладачем і студентами. Дана технологія має ряд істотних переваг перед іншими, оскільки вона дозволяє проходити дистанційне навчання за індивідуальним розкладом, маючи постійний контакт з викладачем і іншими студентами.


Найчастіше в процесі дистанційного навчання використовуються всі вищеназвані технології в різних пропорціях [1–4].

Сьогодні з використанням технологій дистанційної освіти можна одержати декілька різновидів освітніх послуг: вищу освіту, інтернет-курси дистанційної освіти, курси підвищення кваліфікації.

Розвиток дистанційного навчання в Україні почався значно пізніше, ніж в більшості західних країн. Через політичні та економічні перетворення були пропущені деякі проміжні етапи його розвитку, і найбільшого розповсюдження набув найпрогресивнійший — навчання по мережі Інтернет. Серед вітчизняних вищих навчальних закладів найбільш активно використовують технології дистанційного навчання Український центр дистанційної освіти НТУУ «КПІ», Національний технічний університет «ХПI», Українська академія державного управління при Президенті України, Одеський національний університет, Український інститут інформаційних технологій в освіті, а найбільша кількість освітніх програм, заснованих на цих технологіях, пропонується в сфері економічних знань та інформаційних технологій.

Але основною проблемою, яка залишається в Україні, є недосконалість і недостатніcть законодавчої бази, яка регулює надання даних освітних послуг, що досить часто ставить під сумнів легітимність освітніх документів, які видаються навчальними закладами після закінчення навчання за такими програмами. У зв’язку з цим назріла гостра необхідність дискусії навколо цього питання.

Основним законодавчим документом, що діє в цій сфері, є «Положення про дистанційне навчання», яке було затверджено Наказом № 40 Міністерства освіти і науки України від 21.01.2004 р. Саме в цьому документі наведено визначення терміна «дистанційне навчання»: під дистанційним навчанням розуміється індивідуалізований процес передання і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини, який відбувається за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників навчання у спеціалізованому середовищі, яке створене на основі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.

Відповідно з цим наказом дорадчим органом при Міністерстві освіти і науки України, який забезпечує координацію робіт з формування і реалізації державної політики щодо розвитку системи дистанційної освіти, є Координаційна рада. І саме комісії при Координаційній раді повинні вирішувати питання нормативно-правового забезпечення дистанційної освіти.

Також в наказі зазначено, що дистанційна форма навчання базується на державних стандартах вищої, професійно-технічної та загальної середньої освіти і технологіях дистанційного навчання. А стандарти та технології дистанційного навчання та рекомендації щодо їх впровадження розробляються комісією при Координаційній раді з питань системотехнічного забезпечення та стандартизації дистанційного навчання. Для затвердження окремих курсів з елементами дистанційних технологій необхідно обов’язкове їх включення до банку атестованих дистанційних курсів та попереднє проходження обов’язкової процедури атестації у порядку, що визначається Міністерством освіти і науки. До розроблення та прийняття необхідної для впровадження дистанційної форми навчання нормативно-правової бази загальноосвітні навчальні заклади можуть застосовувати у навчально-виховному процесі елементи технологій дистанційного навчання або навчання за атестованими дистанційними курсами для окремих дисциплін. Таким чином, мається на увазі навчання з елементами дистанційних технологій, а не виключно дистанційна форма навчання замість традиційної.

Існують окремі вимоги до професорсько-викладацького складу, який бере участь в забезпеченні освітнього процесу з елементами дистанційних технологій. Так, працівники навчальних закладів, що забезпечують навчальний процес за дистанційною формою навчання, повинні мати необхідний кваліфікаційний рівень з технологій дистанційного навчання та відповідні документи, які це підтверджують. Але досить незрозумілим залишається питання розрахунку педагогічного навантаження фахівців, які забезпечують такий навчальний процес, оскільки жодних норм розрахунку робочого часу для такої форми навчання не розроблено і не затверджено [2, 4–5].

Таким чином, виникають серйозні питання відносно легітимності документів, виданих студентам та слухачам, які займалися за дистанційними курсами, що не пройшли процедуру атестації і не затверджені комісіями при Координаційній раді, а також якщо учбовий заклад не має фахівців з необхідним кваліфікаційним рівнем за технологіями дистанційного навчання.

Оскільки фармація є однією з науковоємних і соціально значущих галузей, то, безумовно, виникає об’єктивна потреба в розробці нових освітніх технологій, і дистанційні технології є досить привабливою альтернативою традиційним освітнім програмам, особливо в сфері післядипломної освіти, оскільки це дає можливість отримувати нові знання та навички без відволікання від основного виду професійної діяльності. Але оскільки фармацевтична діяльність пов’язана з додатковою відповідальністю перед суспільством, то всі існуючі програми післядипломної освіти містять тільки елементи дистанційних технологій і передбачають суворий контроль за рівнем знань та навичок слухачів.

Для аналізу закордонного досвіду організації системи післядипломної освіти для фахівців фармації було розглянуто досвід ряду країн Британського співтовариства та США, які є лідерами у її впровадженні. Для цього було досліджено основні принципи функціонування цієї системи в деяких вищих навчальних закладах західних країн, проаналізовано деякі навчальні плани.

Основна маса фармацевтичних факультетів університетів пропонує курси дистанційної освіти для фахівців фармації за 3-ма напрямками — клінічна фармація, муніципальна фармація та програма для фармацевтів, які бажають мати незалежну практику.

Для усіх напрямків розроблено 3 курси різної тривалості:

  1. На отримання сертифікату про післядипломну освіту (тривалість 12 міс.);
  2. На отримання диплому з післядипломної освіти (тривалість 24 місяці);
  3. На отримання звання магістра фармації з написанням дослідницького проекту (тривалість 36 місяців).

Кожен курс складається з декількох модулів або юнітів (найчастіше з 5-ти). Програмні модулі представлені широким спектром тематик за основними напрямками, існує можливість їх комбінування з урахуванням професійних потреб слухача в режимі on-line. Також є базові модулі, які є обов’язковими для вивчення, і ряд модулів на власний вибір слухача.

Усі програми мають інтерактивну підтримку завдяки веб-підручникам, які також дублюються паперовими варіантами за бажанням слухача, мають прикріплених до кожного модулю т’юторів, які консультують, як в режимі on-line, так і в режимі очних консультацій, а також мають завдання для очної групової роботи слухачів. Веб-підручники супроводжуються відповідними відео- та аудіоматеріалами, а також обов’язково мають тестовий блок для самостійного контролю за засвоєнням навчального матеріалу. Усі інтерактивні матеріали включено в загальний для усього університету віртуальний інтерактивний простір, завдяки чому слухач має доступ до додаткових навчальних матеріалів, в тому числі до віртуальної бібліотеки університету та інформаційних баз даних.

При цьому немає жодного юніту, який би вивчався виключно завдяки інтерактивним матеріалам і не мав аудиторних годин для очної роботи з викладачем. Для кожного модуля чітко прописано та затверджено в відповідних інстанціях кількість годин, які відведено для самостійної роботи з інтерактивним матеріалом, групової аудиторної роботи, практичної роботи, очних консультацій з т’ютором в режимі on-line та очних консультацій з т’ютором. Це дає можливість найліпшим чином спланувати роботу слухача, забезпечити належне засвоєння навчального матеріалу і контроль за навчанням, а також розраховувати педагогічне навантаження викладачів, які працюють в сфері надання дистанційної освіти. Обов’язковим елементом практично кожного юніту є також наявність практичної бази та можливість співпраці, консультацій та навчання під керівництвом досвідченого в цій сфері фахівця, який є т’ютором юніту від бази практики. Цей фахівець також контролює та допомагає вести щоденник практики, який є необхідним елементом успішного зарахування модулю.

Бажаючі можуть вибрати також проходження додаткових програм та отримати додатковий сертифікат чи диплом за такими напрямками, як медичний менеджмент, фармацевтичний менеджмент, МВА в фармацевтичному бізнесі та ін. [3, 6–7].

З усіх країн пострадянського простору найбільш досконалу законодавчу базу по дистанційній освіті має Росія, тому провідні російські фармацевтичні виші, в тому числі Пермська державна фармацевтична академія, П’ятигорська державна фармацевтична академія, пропонують курси підвищення кваліфікації з елементами дистанційної освіти.

В Україні, при існуючій недосконалості законодавчої бази з цього питання, слід бути досить обережним при виборі навчального закладу, освітніх курсів чи курсів підвищення кваліфікації, які пропонують пройти навчання дистанційно. А важливим завданням для всього освітнього співтовариства України, поза сумнівом, є розробка необхідного правового супроводу даної форми навчання.

ЛИТЕРАТУРА

1. Воронов М. В., Пименов В. И. Мультимедийные технологии и дистанционное обучение / / Университетское управление. — 2000. — № 1 (12). — С. 67–69

2. Історія становлення ДО в Україні. — Режим доступу: http: / / www. osvita. org. ua / distance / ukraine

3. Карпенко М. П. Дистанционное образование: опыт становлення и развития / / Социологические исследования. — 2007. — № 3. — С. 63–68

4. Пиминов А. Ф. Внедрение дистанционного обучения в систему последипломного образования специалистов фармации / / Провізор. — 2008. — № 17. — С. 29–31

http://www.provisor.com.ua






© Провизор 1998–2022



Грипп у беременных и кормящих женщин
Актуально о профилактике, тактике и лечении

Грипп. Прививка от гриппа
Нужна ли вакцинация?
















Крем от морщин
Возможен ли эффект?
Лечение миомы матки
Как отличить ангину от фарингита






Журнал СТОМАТОЛОГ



џндекс.Њетрика